Архіви позначок: Григорий Лищенюк

«Рік місячного метелика»

Залишити відповідь

«Рік місячного метелика»

Так називається нова поетична книжка нашого земляка Григорія Ліщенюка.

Сама назва – вже довершений художній образ. Але в живій природі дійсно існує метелик з такою назвою. Дуже нарядний метелик вражаючої краси. Що цікаво, на перший погляд його крила здаються оксамитово-чорними з виразним і контрастним узором білого кольору. Але при падінні сонячного світла під певним кутом, чорна частина крила спалахує яскравим і насиченим синьо-блакитним кольором. Так і рядки, створені Григорієм Ліщенюком, при певному прочитанні спалахують різними барвами веселки.

Читати далі →

Григорій Ліщенюк «Горобинові брості»

коментарі 2

Григорій Ліщенюк «Горобинові брості»

Ліщенюк Григорій Васильович народився 27 листопада 1956 року в Тернопільській області на хуторі, поблизу селища Вишнівець, що розкинулось на мальовничих берегах річки Горинь.
Згодом батьки переїхали на Миколаївщину, де пройшли його дитинство та юність.

З 1979 року проживає у селищі Петровому, що на Кіровоградщині.

Працював художником-оформлювачем. Згодом водолазом на рятувальній станції. На даний час працює єгерем у Петрівському УТМР.

«Горобинові брості» — це шоста збірочка його віршів.

Читати далі →

Григорій Ліщенюк «Світлотіні» (сонети)

1 відповідь

Григорій Ліщенюк «Світлотіні» (сонети)

На скрижалях вічності

Поетичним відкриттям минулого року стало для мене ім`я Григорія Ліщенюка.

Його вірші, глибокі і філософічні, одразу передають той тремтливий стан, в якому перебуває жадаюча відповіді душа поета в освячені Богом хвилини творчості. Душа, що шукає відповіді на значущі питання – життя і смерті, вічність і швидкоплинність, надбання і втрати, правда і кривда, земля і Всесвіт, Бог і людина. Цей дар він відкрив у себе не відразу. А коли відчув, сприйняв спочатку із засторогою. Та й нині раз по раз підкрадається сумнів: а для кого, для чого пишу, а чи не полишити цю «писемну» справу?

Попри все, Григорій Васильович продовжує писати. І його рядки (особливо в сонетах), написані у виваженій, споглядальній манері, сягають часом шекспірівської висоти.

Роман Любарський

Читати далі →

Григорій Ліщенюк «Жменя роси»

1 відповідь

Григорій Ліщенюк «Жменя роси»

Ліщенюк Григорій Васильович народився 27 листопада 1956 року в Тернопільській області на хуторі, поблизу селища Вишнівець, що розкинулось на мальовничих берегах річки Горинь.

Згодом батьки переїхали на Миколаївщину, де пройшли його дитинство та юність. З 1979 року проживає у селищі Петровому, що на Кіровоградщині. Працював художником-оформлювачем. Згодом водолазом на рятувальній станції. На даний час працює єгерем у Петрівському УТМР.

Читати далі →

Григорій Ліщенюк «Вереснева колиска»

Залишити відповідь

Григорій Ліщенюк «Вереснева колиска»

Я його знаю давно. Ми просто знайомі, не друзі — ніколи наші стежки не сходились близько, тож і не було нагоди для тісного спілкування, з якого виникає дружба.

Чоловік він на вигляд звичайний, протягом усього життя займався простою, непоказною працею, ніколи не пнувся вище того місця в житті,яке йому відвів Господь. Та недаремно ж відома істина: кожна людина – це цілий незбагненний світ. Так я одного разу відкрив його для себе,зазирнувши в його душу, яка виявилась цілим космосом, прихованим за непоказною зовнішністю. А сталося це, коли до моїх рук потрапила збірочка його віршів. Вже після кількох прочитаних збагнув, що серед нас живе Поет, Справжній, з великої літери. «Я Сфінкс, я таїна таїн…» — говориться в одному з його віршів.

Мова йде про Григорія Ліщенюка.

Читати далі →

На скрижалях вічності

1 відповідь

На скрижалях вічності

Поетичним відкриттям минулого року стало для мене ім'я Григорія Ліщенюка.

Його вірші, глибокі й філософічні, одразу передають той тремтливий стан, в якому перебуває жадаюча відповіді душа поета в освячені Богом хвилини творчості. Душа, що шукає відповіді на значущі питання — життя і смерть, вічність і швидкоплинність, надбання і втрати, правда і кривда, земля і Всесвіт, Бог і людина тощо. Цей дар він відкрив у себе не відразу. А коли відчув, сприйняв спочатку із засторогою. Та й нині раз по раз підкрадається сумнів: а для кого, для чого пишу, а чи не полишити цю «писемну» справу?

Читати далі →