«Мерехтіння зникань»
Це назва феєричного роману відомого українського письменника Володимира Шовкошитного. «Радість перемоги та передчуття близького щастя обертається новими втратами надій, мерехтінням зникань...», — такі слова знаходимо в анотації до нього.
Ці ж слова можуть стати епіграфом до тієї ситуації, що склалася навколо обласної літературної премії ім. Маланюка. На жаль, вже не вперше, про що йшлося у публікаціях «НС» минулих років.
Минулого тижня у краєзнавчому відділі ОУНБ ім. Д. Чижевського відбулася творча зустріч з письменником-земляком Василем Мошуренком.
Василь Петрович народився і виріс у селі Розумівка Олександрівського району. Здобув дві вищі освіти — має фах філолога та історика. Понад тридцять років віддав педагогічній справі. Школа у Великій Чечеліївці, яку він тривалий час очолював, була однією з найкращих в районі.
Цьогоріч минає десять років з моменту виходу культового роману Павла Чорного та Віктора Шила «Бодай-цикута». Відоме Київське видавництво «Факт», яке ніколи не розмінюється на дрібниці, надрукувало цей твір 2006 року, накладом у 2000 примірників у престижній серії «Еxceptis excipiendis» («Крім отримання»). Так сталося, що два члени Асоціації українських письменників, два відомих поети (Віктор Шило на сьогодні – Президент АУП і Павло Чорний – координатор обласного осередку Асоціації), поєднавши зусилля, вишикувалися в один планетарний ряд і вдалися до написання прози. Результатом плідного творчого тандему і став текст-провокація, текст-епатаж, текст-дороговказ, який став своєрідним викликом пострадянському «масоліту» й пробою читача на ін’єкцію постмодернізму. Квінтесенцією тогочасних реакцій на «Бодай-цикуту» можливо є слова Анни Іванченко, з її відгуку на книгу наших земляків, розміщеному в Інтернеті під назвою «Комп’ютерна гра чи психлікарня?». Там пані Анна, проводячи паралель з «Матрицею» братів Вачовскі, зазначає: «читач уже готовий… повірити, що справжня реальність – це психлікарня, тобто ми пацієнти величезної дурки. Ідея звісно не нова. Проте її інтерпретація – дурка у віртуальності – цікава: такого ще не було».
«Час виринати з маячні, час озиратися і бігти», або Про трубадурів та сучасний літературний промоушн
Деякі місцеві письменники стверджують: «Не чіпайте Спілку, бо вона не ваша!». Це означає, що говорити про діяльність обласної організації НСПУ, а тим більше критикувати Спілку чи окремих спілчан – зась! Тобто усім тим, на кого спрямовує свою активну творчу діяльність (почасти і політичний вплив) письменник, треба просто мовчки проковтнути цей продукт у вигляді книги або усного публічного виступу. Без обговорень! Та хіба НСПУ – це та священна корова, якої нікому не можна торкатися? Звичайно, ні. Це живий організм, і в ньому трапляються свої хвороби, свої збої. Добре, коли хворобу долають та одужують. А коли навпаки?..
Висловлюється письменник, літературознавець, критик, перекладач, науковий співробітник інституту літератури АН ім. Т. Шевченка Дмитро Дроздовський.